Останній тиждень було багато спілкування з київськими та броварськими міліціонерами, формального та неформального. Хочу поділитись певною інформацією та враженнями, які, сподіваюсь, будуть корисні з практичної точки зору не тільки активістам Майдану.

Спочатку з формального. Проста міліція в райвідділках веде себе досить корректно - стараються зайвий раз не провокувати та не нагнітати ситуацію. Навіть постраждалі та затримані майданівці та автомайданівці (ті, з якими я спілкувався в судах та міліції) до конвоїрів та працівників райвідділків (за виключенням слідчих, які фабрикують справи, але це окрема історія) претензій не мають. Більш того, розповідають, що міліціонери відмовляються приймати побитих активістів, яких привозить беркут, і всіх відправляють в лікарню. Тут питання, можливо, не стільки або не тільки співчуття, а скільки небажання нести відповідальність за побої, каліцтва та катування беркуту. Також розуміння, що невідомо як все закінчиться, а при зміні влади комусь же прийдеться за тілесні ушкодження відповідати.

Тепер з неформального. Розговорив в суді в коридорі одного чина. В Києві багато хто написав рапорти або «захворів». Ті що залишились, втомлені, бо несуть посилену варту (задіяні всі), в основному охороняють антимайдан (на барикади їх, звісно, не пускають). На питання, як Київська міліція ставиться до Майдану і чи готова підтримати, кажуть, що керівництво дуже нервує, так як всі керівні посади при донецьких продаються і вони «вклалися», але ще не відбили і дуже переживають, що все зміниться, а втрачати гроші ніхто не любить. Розповів, що їх людям теж дістається від беркуту, міліція зараз працює перевдягнута в журналістів з камерами на Грушевського і при наступі беркуту теж отримує на горіхи.

Це так, для тих, хто там вештається без масок або багато любить поговорити геройської дурні на камеру «журналістам» (я не так давно писав, як опера затримали хлопця, розговоривши прямо на Майдані, а потім дружньо вивівши за периметр, де накинули мішок на голову та в райуправління)! Жаліється на низькі зарплати, у офіцера з досвідом 2500 грн, чесно зізнається, що прожити за це навіть 10 днів не може. В розмові відчувається лінія (чи то закладена замполітами чи то підсвідомо особисто виправдальна), що від зміни влади нічого не зміниться, так навіщо тоді це все («от був же ваш Ющенко та Луценко»). Але при розмові про реформу в Грузії задумується.

До інформації про катування та вбивства ставляться дуже підозріло та з недовірою. Наприклад, сьогодні начальник броварської міліції мені сьогодні з піною у рота доводив, що вбивства це не справа міліція, мов, жодного свідка вони знайти «не можуть». На моє зауваження, що вони свідків не знайдуть, поки не перестануть всім, хто визнав, що був на Грушевського, вручати повідомлення про підозру в участі у масових заворушеннях з перспективою 15 років увязнення, - нуль реакції.

Трохи вплинуло, коли розповів про відео, як скидали з колонади двох хлопців, один з яких потім помер в лікарні, та про відео катування козака з Народної Самооборони. Іншими словами, з міліцією потрібно спілкуватись та наводити беземоційно залізобетонні факти. Психологічно у них бар’єр недовіряти інформації про вбивства, катування та каліцтва, здійснені міліцією, так як підсвідомо вони відчувають, що несуть відповідальність за дії цієї спільноти, з якою себе асоціюють (міліції).